Вмираючи, покликав батько сина,
Що був його єдиная дитина,
І мовив, звівши голову стару:
«Мій синку, швидко я, мабуть, умру.
Дав бог мені прожити много літ.
Добра надбати і пізнати світ.
Добро тобі лишаю. Не марнуй
Його, та й понад міру не цінуй.
Не думай в нім мету життя знайти, –
Се сходи лиш до вищої мети.
Та, крім добра, ти маєш, синку, те,
Що найважніше – серце золоте,
Досить науки і здоровий ум,
І вже пройшов ти молодості шум.
Одного лиш бажаю ще тобі:
Щоб мав ти друга щирого собі».
Син мовив: «Татку, дяка вам і честь!
Та в мене друзів щирих много єсть».
«О синку, много при їді й вині,
Та в горю помогти – напевно, ні!
Я, сімдесят п’ять літ проживши, вспів
Знайти одного лиш – та й то напів».
«Ні, татку, – мовив син, – з моїх друзяк
Піде за мене кождий хоч на гак!»
Всміхнувсь отець. «Щасливий, синку, ти,
Та я би радив пробу навести.
Заріж теля і запакуй у міх,
А ніччю йди з тим до друзяк своїх.
Скажи: «Біда! Я чоловіка вбив!»
Проси, щоб захистив тебе і скрив.
Своїх так перепробуй, а потім
Застукай і в мойого друга дім».
Послухав син. Як смерклося цілком
Пішов, важким нав’ючений мішком.
До друга найлюбішого воріт
Застукав: «Живо, живо отворіть!»
Явився друг. «Се що тебе жене?» –
«Я чоловіка вбив! Сховай мене!»
Та сей, не відчиняючи воріт,
Сказав: «Тікай! Чи ще мене й мій рід
Ти хочеш у тяжку біду вплескать?
Адже ж коли почнуть тебе шукать,
То де ж підуть насамперед? Сюди!
Бо знають, що я друг твій! Геть іди!»
Пішов по інших своїх другах син, –
Не скрив його, не втішив ні один.
А дехто мовив: «Забирайся ти!
Я зараз мушу властям донести.
Адже ж всі знають, як дружили ми, –
Ще скажуть, що до спілки вбили ми».
Отак всю ніч продвигавши свій міх,
До батькового друга він прибіг.
«Рятуйте, дядьку! Я людину вбив
Та вже й у місті шуму наробив!
Ось труп! Там десь погоня вже жене!
Ой пробі, скрийте трупа і мене!»
Старий живенько замки відкрутив
І з міхом парубка в свій двір пустив.
«Ну, ну, ходи, небоже, скрийся тут!
А трупа десь я впру в безпечний кут».
Замкнув ворота, взяв на плечі міх –
Та парубок упав йому до ніг.
«Спасибі, дядьку! Не турбуйтесь, ні!
Ніяке зло не сталося мені».
І він сказав йому батьківську річ
І все, що діялося з ним сю ніч,
І як подвійно тут він скористав:
Фальшивих другів збувсь, а вірного пізнав.
1898 рік
Збірка “Мій ізмарагд”
