У давнину, коли ще черепахи вчилися в орлів літати, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, як у байці мудрого Езопа розповідається, навчаючись літати, впала з великим шумом і грюкотом на камінь. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, сказав своєму батькові:
— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніший і найсильніший з усіх птахів…
— А чому тобі так здалося, синку? — спитав старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості ще не бачив і шуму та гуркоту такого ніколи не чув.
— Любий мій синку, — сказав старий, — ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає…
Сила: Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець – всякій справі є вінець.
Збірка “Байки Харківські”
