Баба купувала горщики. Любощі молодих літ ще й тоді їй згадувалися.
— Почому сей гарненький?
— За того візьму хоч три шаги, — відповів Ганчар.
— А за того гидкого (онде він), звичайно, — шаг?
— А за того менше двох копійок не візьму…
— Що за диво?
— У нас, бабо, — відповів майстер, — не очима вибирають, а слухають, чи чисто дзвенить.
Баба хоч мала непоганий смак, однак нічого на те не змогла відповісти, а лише сказала, що й сама вона давно се знала, але зараз не подумала.
Сила: Звичайно, ся премудра Єва — прабаба усіх тих штукарів, котрі людину цінують по одежі, по тілу, по грошах, по хоромах, по імені, а не по її плодах життя. Ці правнуки, маючи однаковий з нею смак, достеменно доводять, що вони — плід цієї райської яблуні. Чисте і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, кураж-не, прозорливе, стримане, мирне, — ось чистий дзвін і чесна душі нашої ціна!
Відомо, що в царських хоромах є посуд, порцеляновий, срібний і золотий, за який, звичайно, чесніший глиняний і дерев’яний, проте з їжею… Мудра російська приказка ця: «Не красна изба углами, красна пирогами».
Довелося мені в Харкові бачити між премудрими емблематами* і таке: намальований там схожий на черепаху гад з довгуватим хвостом, посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка… Але під ним написано таке: «… під сяйвом виразка»…
*Емблемат – символічне зображення.
