Василь Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селі Василівка (нині Кіровоградська область) у скромній селянській родині. У цьому селі пройшли його дитячі роки, він відвідував місцеву школу, яку закінчив у 1933 році, отримавши семирічну освіту. Того ж літа мати забрала його до Кременчука. Спочатку Сухомлинський навчався в медичному технікумі, але незабаром перейшов на робітфак, який достроково закінчив і вступив до педагогічного інституту. Його педагогічний шлях розпочався у 1935 році.
У віці 17 років Василь Сухомлинський розпочав свою педагогічну діяльність у заочній школі поблизу рідного села. Паралельно він вступив на заочне відділення Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчив у 1938 році. Після цього він повернувся до рідного села, де працював учителем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі. Початок Другої світової війни у 1941 році змусив його піти добровольцем на військову службу. У січні 1942 року Сухомлинський зазнав важкого поранення, що вимагало тривалого періоду відновлення, який унеможливив його повернення до активної служби. У червні 1942 року він обійняв посаду директора сільської середньої школи, якій присвятив себе до березня 1944 року.
У 1943 році Сухомлинський подав заяву про вступ до Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). Після звільнення рідного міста в 1944 році він очолив районний відділ народної освіти. Однак у 1947 році виявив бажання повернутися до своєї справжньої пристрасті – вчителювання. У 1948 році він став директором Павлиської середньої школи, перетворивши її на педагогічну лабораторію протягом наступних 23 років, наповнивши її своїм багатством педагогічних ідей.
У 1955 році Сухомлинський захистив докторську дисертацію на тему “Директор школи як керівник навчально-виховного процесу”. З 1957 року він обіймав посаду члена-кореспондента Академії педагогічних наук Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР). У 1958 році йому було присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя Української РСР, а в 1968 році він був удостоєний престижного звання Героя Соціалістичної Праці. Одночасно він став членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Цей багатогранний шлях підкреслює непохитну відданість Сухомлинського освіті та його глибокий вплив як на теоретичні, так і на практичні аспекти педагогіки. Його спадщина позначена не лише академічними досягненнями, але й глибокою відданістю справі вдосконалення освітніх закладів та виховання майбутніх поколінь. 2 вересня 1970 року Василя Сухомлинського не стало. За свою кар’єру він написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Сухомлинський вирішував завдання формування у молоді національно-естетичного світогляду, виступав за інтеграцію народних традицій у їхнє життя. Він наголошував на важливості мудрості, часто звертаючись до таких фраз, як “мудра людська любов” і “мудрість жити”, цілеспрямовано прищеплюючи своїм учням філософське мислення.
Сухомлинський зосереджувався на вихованні естетичного почуття та емоційної культури дитини, вважаючи це першочерговою метою гуманістичного виховання. Краса, на його думку, є основою естетичної культури, що дозволяє людині цінувати благородне і піднесене. Книга “Серце віддаю дітям” перегукується з його вченням і діяльністю, висвітлюючи його глибоку любов до дітей як наріжний камінь його життя. Спадщина
Сухомлинського продовжується через його внесок у педагогіку, літературу та його непохитну відданість добробуту та інтелектуальному розвитку молодих умів.
