Олена Теліга народилася 8 (21) липня 1906 року в Іллінському під Москвою, походила з культурної родини Шовгенових, що поєднувала в собі напівбілоруську та напівукраїнську спадщину. У віці п’яти років Шовгенови переїхали до Санкт-Петербурга, а згодом, у 1918 році, до Києва. Олена вступила до Київської жіночої гімназії імені Олександри Дучинської, де старанно вивчала українську, російську, німецьку та французьку мови.
Вітри політичних змін 1920 року призвели до того, що батько та брат Олени шукали притулку в Чехословаччині. Навесні 1922 року Олена разом з матір’ю та братом Сергієм успішно втекла з радянської України. Їхній шлях привів їх спочатку до Польщі, а потім до Подебрад, Чехословаччина. Цей період став вирішальним у становленні Олени.
У 1926 році Олена Теліга одружилася з Михайлом Телігою, і цей союз триватиме до їхньої трагічної загибелі. Час її перебування в Чехословаччині став періодом мистецького розквіту. Вона перетворилася на видатну поетесу та літературного критика. Однак початок Другої світової війни змусив Олену Телігу переїхати до Польщі. Там вона зіткнулася з труднощами і займалася різними видами діяльності, зокрема працювала в нічних кабаре і навіть була фотомоделлю. Згодом вона отримала посаду вчительки початкової школи, долаючи труднощі зі стійкістю та рішучістю.
Глибока емоційна прив’язаність до Києва зберігалася, і, незважаючи на неминучу небезпеку, вона зробила свідомий вибір повернутися до міста своєї юності разом із колом друзів. Це рішення підкреслило складні стосунки Олени з тогочасними політичними течіями. Її непохитний зв’язок з Києвом переважав над геополітичними уподобаннями. Наратив відображає складну взаємодію особистих почуттів і бурхливого політичного ландшафту, який характеризував життя Олени Теліги в цей період. Це рішення відображало її непохитну відданість своєму корінню та незгасаючу пристрасть до міста, яке посідало особливе місце в її серці. Складний шлях Олени Теліги в цей буремний період – це не лише особиста жертовність, але й складна взаємодія політичних та емоційних сил, що формували її життя.
У 1941 році Олена розпочала важливу справу, заснувавши Спілку українських письменників у Києві. Незважаючи на арешти та директиви німецької влади, вона свідомо стала на шлях сміливого опору, вирішивши принципово ігнорувати їхні вказівки. Співпрацюючи з редакцією “Українського слова” Івана Рогача, Олена відіграла важливу роль у створенні та виданні щотижневого літературно-мистецького журналу “Літаври”. Цей період у житті Олени Теліги відображає не лише її відданість культурним і літературним пошукам, але й мужню непокору перед обличчям політичного тиску та обмежень.
Після арешту редакції “Українського слова” Олена Теліга продовжувала рішуче оскаржувати рішення німецької влади, повністю усвідомлюючи неминучі ризики, що нависли над нею. Послідовність арештів розпочалася 7 лютого 1942 року, що стало поворотним і критичним моментом у її житті, коли сувора впевненість у неминучій загибелі стала невідворотною. У пронизливому акті солідарності її чоловік Михайло вирішив супроводжувати її після свого арешту 9 лютого. Ув’язнена в камері № 34 Київського гестапо, Олена залишила свій незгладимий слід на сірій стіні гестапо – тризуб із написом угорі, який сміливо стверджував: “Олена Теліга була тут і звідси буде розстріляна”.
Історичні свідчення підтверджують, що 22 лютого 1942 року Олена Теліга, палка українська патріотка і плідна письменниця, зустріла свій трагічний кінець у Бабиному Яру, разом зі своїм чоловіком та колегами-однодумцями. Їхня жертва є потужним свідченням їхньої непохитної відданості українській ідентичності та мужнього опору гнобительським силам. Історія життя та жертовності Олени Теліги залишається незмінним символом стійкості та непокори перед обличчям тиранії.
