Моровиця. Гнів
1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась
6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами
7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
Рядок 1. Богиня, до якої звертається поет і яка повинна оспівати (точніше — надихнути поета, щоб він оспівав) Ахіллесів гнів, — Муза. З дев’ятьох муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.
2. Ахеї (ахейці, ахаї). Коли в “Іліаді” йдеться про спільну назву для всіх тих грецьких племен, що воювали під Троєю, Гомер називає їх ахеями, данайцями або аргів’янами, хоч це були й окремі племена.
3. Аїд (Гадес, Ад) — потойбічний світ, місце перебування померлих, а водночас — і одне з імен бога потойбічного світу. Згідно з давніми уявленнями, це — темне підземелля, де блукають душі мерців.
Слово “герой” за найдавніших часів у греків мало до певної міри сакральний зміст. Героями вважалися особистості (переважно легендарні) не лише надзвичайної сили й відваги, — це за походженням напівбоги. Такий, скажімо, Геракл, син бога Зевса і смертної жінки Алкмени, або в “Іліаді” — Ахіллес, батько якого Пелей — вождь мірмідонян, одного з ахейських племен, а мати — морська богиня Фетіда. Часто таке напівбожественне походження приписувано басилевсам, ватажкам племен. В “Іліаді”, проте, цей термін вживається і в значенні, близькому до сучасного, тобто героями називають взагалі хоробрих воїнів, що відзначилися на полі бою.5. “Так Зевсова воля над ними чинилась…” — Звичайне для Гомерових поем подвійне вмотивування подій, що відбуваються в творі: це — і наслідок втручання богів, і водночас — природний розвиток дії.
8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,
10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди
11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало
12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних
13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.
14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
16] А щонайбільше — Атрея синів, начальників війська:
9. “Син то Зевса й Лето” — бог Аполлон.
14. Жезл золотий — ознака жрецького сану. “…На чолі ж мав вінок Аполлона…” — переклад трохи довільний. Точніше — не вінок, а стьожку, пов’язку з білої вовни, яку жрець начепив на жезл, а не пов’язав нею голову.
17] “О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!
18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати
19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.
20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,
21] Далекострільному синові Зевса на честь — Аполлону”.
22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, —
23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.
24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, —
25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:
18. Олімп — найвища гора в Греції (2918 м). Згідно з віруваннями стародавніх греків — місце перебування богів.
26] “Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!
27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся —
28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.
29] Доньки не дам я тобі, — аж поки й постаріє зовсім,
30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,
31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.
32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!”
30. Аргос — головне місто Арголіди, володіння Агамемнона (північно-східна частина півострова Пелопоннеса). Звідси й назва жителів — аргів’яни, аргеї.
33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,
34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.
35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,
36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:
37] “Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.
39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив
40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна
41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:
42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!”
37. Хріса, Кілла — стародавні міста на малоазійському побережжі в Троаді (поблизу Трої). Тенед (Тенедос) — острів недалеко від Трої і на ньому місто тієї самої назви, що й острів.
39. Смінтей (“винищувач мишей”) — одне з численних імен Аполлона. Існують міфи про те, як він врятував від навали польових мишей цілу Троаду. У Хрісі була статуя Аполлона з мишею під ногою.
43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:
44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,
45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.
46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,
47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.
48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він —
49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.
50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,
51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні
52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.
43. Феб, або Фойбос (осяйний) — одне з найпоширеніших імен Аполлона. Культ Аполлона як бога світла і сонця у давній Греції злився з культом сонячного бога Геліоса.
53] Дев’ять носилися днів над табором стріли божисті.
54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати —
55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,
56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.
57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,
58] Раптом з’явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:
59] “Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях
60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:
61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.
62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,
63] Чи хоч би сновіщуна — і сни-бо нам Зевс посилає —
64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився —
65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?
66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних
67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?”
65. Гекатомба — жертва богові зі ста (а пізніше — взагалі із значної кількості) биків.
68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних
69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.
70] Відав усе прозорливий — що є, що було і що буде,
71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона
72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.
73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
74] “О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати
75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.
76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,
77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.
78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,
79] Що в аргів’ян владарює, кому всі коряться ахеї.
80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.
81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,
82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,
83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?”
84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
85] “Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве’нну.
86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,
87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,
88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду
89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме
90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,
91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині”.
92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:
93] “Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу
94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, —
95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;
96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,
97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,
98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку
99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу
100] В Хрісу, — тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити”.
101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся
102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,
103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті
104] Сповнилось; полум’ям грізним очі його заіскрились.
105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:
106] “Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!
107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.
108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.
109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,
110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,
111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти
112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе
113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,
114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша
115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.
116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:
117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.
118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв
119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.
120] Бачите всі ви — умкнула від мене моя нагорода”.
106. Агамемнон пригадує, як колись він з намови Калхаса (Калханта) приніс у жертву власну дочку Іфігенію, щоб вимолити в богів попутного вітру для кораблів, що вирушили завойовувати Трою.
121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:
122] “Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!
123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?
124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає —
125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,
126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.
127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,
128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь
129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати”.
130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:
131] “Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво
132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.
133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї
134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?
135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,
136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.
137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду
138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого
139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.
140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.
141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,
142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу
143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю
144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний —
145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,
146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,
147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога”.
144. Муж радний — басилевс. Басилевси влаштовували між собою наради, куди не допускалися звичайні воїни, що брали участь лише в загальновійськових зборах. Але й там промови виголошували басилевси, а маса могла тільки вигуками виявляти своє ставлення до почутого.
148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
149] “О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!
150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою
151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?
152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих
153] Тут воювати, — нічим-бо мені вони не завинили.
154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,
155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи
156] Нив не топтали, — високі-бо гори лежать поміж нами,
157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.
158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,
159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,
160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,
161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,
162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.
163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї
164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.
165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій
166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,
167] Здобич найбільша — тобі; й задоволений я із малого,
168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,
169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому
170] На кораблях криводзьобих вернутися, — я не збираюсь,
171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства”.
155. Фтія — місто в Фессалії (північ Греції), володіння Ахіллеса.
172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:
173] “Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду
174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,
175] Що пошанують мене, а найбільше — Зевс велемудрий.
176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.
177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.
178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.
179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,
180] Над мірмідонами знов владарюй — кого те обходить?
181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:
182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,
183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом
184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю
185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,
186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся
187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись”.
188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце
189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:
190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий
191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити
192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?
193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,
194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна
195] З неба — Гера послала сюди її білораменна,
196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.
197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,
198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.
199] Дуже Ахілл здивувавсь — озирнувся й Палладу Афіну
200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.
201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:
202] “Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?
203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?
204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:
205] Через гординю свою він скоро і душу погубить”.
202. Зевс егідодержавний. — У найдавніші часи егідою називали Зевсову зброю у вигляді бурі з громом та блискавицею, якою він наганяв ляку на супротивників. За одним з варіантів міфа егідою називали шкіряний щит Зевса, що виготовив йому бог-коваль Гефест. І це також була застрашувальна зброя, тим паче, що на щиті містилась голова потвори — Горгони Медузи з жахливими очима і з гадюками замість волосся. Часом Зевс позичав егіду Аполлонові або Афіні. Звідси походить і вживане нині “під егідою”, в розумінні “під захистом”.
206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
207] “Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я
208] З неба — Гера послала сюди мене білораменна,
209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.
210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, —
211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.
212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:
213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять
214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся”.
215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:
216] “Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,
217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.
218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові”.
219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,
220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись
221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса
222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.
223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда
224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:
225] “Ах ти, п’янюго з очима собаки й оленячим серцем!
226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,
227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським
228] Серцем ти не дерзав — це для тебе здавалося смертю.
229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв
230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.
231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,
232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.
233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:
234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя
235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,
236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього
237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв
238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів
239] Зевсових, — це ж бо й буде моя тобі клятва велика.
240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв
241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш
242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці
243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце
244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив”.
245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю
246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти
247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний
248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.
249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.
250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,
251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами
252] Пілосі, — третім уже поколінням він там володарив, —
253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
252. Пілос — у давній Греції таку назву мало троє міст. З ім’ям Нестора пов’язаний Пілос — місто з гаванню на півдні Пелопоннесу.
254] “Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!
255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,
256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,
257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися
258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.
259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.
260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,
261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.
262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,
263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,
264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,
265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.
266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,
267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,
268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.
269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив
270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.
271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись
272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.
273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.
274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.
275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,
276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;
277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання
278] Із владарем, — не знав-бо ніхто ще такої пошани
279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.
280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,
281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.
282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,
283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв —
284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній”.
263-264. Нестор, що два покоління людські пережив, — найстаріший з учасників Троянської війни, отже, й згадує він товаришів своєї молодості, міфічних героїв, ще з передтроянської епохи, з іменами яких пов’язані численні перекази. Пірітой — вождь міфічних лапітів, войовничого племені, що населяло Фессалію. На свій весільний бенкет він запросив сусідніх кентаврів — дике плем’я напівлюдей-напівконей. Упившись, кентаври хотіли силоміць забрати наречену та інших жінок, що були на бенкеті. Це стало причиною війни між лапітами й кентаврами. У війні крім Пірітоя брали участь і інші лапітські герої, що їх називає Нестор: Дріант, Ексадій, Поліфем (не має нічого спільного з кіклопом Поліфемом, з яким читач зустрінеться в “Одіссеї”), а також Поліфемів брат Кеней, що народився як дівчина і яку бог Посейдон на її прохання обернув у хлопця. Після драматичних перипетій кентаврів було подолано, і вони повтікали на північ Греції.
265. Тесей, син афінського царя Егея, — поряд з Гераклом найуславленіший герой найдавніших міфів. Був другом Пірітоя, помагав йому у війні з кентаврами.
285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:
286] “Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.
287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,
288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,
289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.
290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?”
292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:
293] “Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,
294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.
295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже
296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.
297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.
298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою
299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.
300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,
301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.
302] А коли хочеш, то спробуй, — хай всі вони знають і бачать,
303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує”.
304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали
305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.
306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,
307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.
308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,
309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу
310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю
311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.
312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.
313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.
314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали
315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби
316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.
317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.
307. Син Менойта — Патрокл.
313. Ритуальне омивання, обряд очищення від того брудного й гріховного, що було наслідком вчинку Агамемнона.
318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон
319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;
320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив —
321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:
321. Окличники (вісники). — В їхні функції входило посередництво між ворогами, також між богами й людьми. Вони виконували роль послів у міжплеменних стосунках. Користувались правом недоторканості.
322] “Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,
323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;
324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього
325] І відберу її сам, — ще гірше тоді йому буде”.
326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.
327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря
328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.
329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом
330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.
331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,
332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.
333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:
334] “Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!
335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,
336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.
337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,
338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва
339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,
340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану
341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну
342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може
343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв’язать, не зміркує,
344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись”.
345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,
346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю
347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.
348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,
349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря
350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,
351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:
352] “Матінко люба, ти коротковічним мене породила,
353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати
354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.
355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,
356] Син Атрея, — забрав і привласнив мою нагороду”.
357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,
358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.
359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,
360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,
361] І, на ім’я називаючи, так промовляла до нього:
362] “Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце
363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє”.
364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:
365] “Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?
366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили
367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.
368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,
369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;
370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,
371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв
372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.
373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона
374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,
375] А Атрея синів — щонайбільше, начальників війська.
376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї
377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.
378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав —
379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.
380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно
381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.
382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди
383] Падали густо рядами, а божії стріли літали
384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,
385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.
386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.
387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,
388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:
389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї
390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.
391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету
392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.
393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.
394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь
395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.
396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,
397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса
398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула
399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські —
400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.
401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,
402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,
403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди
404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.
405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.
406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.
407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,
408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати
409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв
410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця
411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,
412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв”.
366. Фіви. Відомо було троє міст, що мали таку назву: семибрамні — грецьке місто в європейській частині Греції, в Беотії; стобрамні — в Єгипті і кілікійські — в Малій Азії. Саме про ці треті Фіви тут і мовиться. Це було володіння Гетіона, батька Гекторової дружини Андромахи.
403-404. Егеон (так його йменували люди), або Бріарей (мовою богів) — один із трьох сторуких і п’ятдесятголових велетнів, син бога Посейдона, а за іншою версією — син Урана (Неба) і Землі (Геї).
413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:
414] “Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?
415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці
416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.
417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом
418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.
419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний
420] Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.
421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,
422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.
423] На береги Океанові Зевс учора на учту
424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.
425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.
426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,
427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь”.
424. Ефіопи (чорношкірі) за тогочасними уявленнями жили десь край світу, на далекому півдні, на березі ріки Океану, і відзначались такими чеснотами, що були навіть гідні пригостити у себе богів.
428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила
429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,
430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом
431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.
432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила
433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,
434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши
435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,
436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,
437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі
438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.
439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.
440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,
441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:
442] “Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон
443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу
444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар
445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв”.
446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той
447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу
448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:
451] “Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
455] Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання
456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну”.
457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
461] Жиром білованим, зверху ще й м’яса наклали сирого.
462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
463] Жертву вином; юнаки з п’ятизубцями поруч юрмились.
464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
465] М’яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.
470. Кратер (кратера) — посуд, в якому розводили вино водою; розведене вино потім черпали з кратеру й розливали в келихи. Перед питтям робили узливання — зливали із келиха кілька крапель у жертву богам.
473. Пеан — культовий спів на честь Аполлона.
475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
486] І над піском на високих підпорах його укріпили
487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.
477. Еос — ранкова зоря, богиня світанку.
485-486. Корабель витягали з води, щоб не підгнивало дно.
488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.
493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:
500-502. Обнімання колін, доторкання рукою до підборіддя — загальнопоширені жести, що означали благання.
503] “Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —
505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
507] Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.
508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать”.
511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:
514] “Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами”.
517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
518] “Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
519] З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою”.
528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.
529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні
530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.
531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня
532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.
533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали
534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь
535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.
536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,
537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду
538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
539] Тим-то до Зевса Кроніона в’їдливо мовити стала:
540] “Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?
541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,
542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця
543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати”.
544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:
545] “Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся
546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.
547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе
548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.
549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,
550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй”.
551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
552] “О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,
554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.
555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману
556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.
557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.
558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла
559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв”.
560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:
561] “Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.
562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш
563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.
564] Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.
565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.
566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,
567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні”.
568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,
569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.
570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.
571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,
572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.
573] “Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,
574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,
575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати
576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?
577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,
578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь
579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.
580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,
581] З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.
582] Ти ж до нього, проте, із м’якими звернися словами,
583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць”.
584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний
585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:
584. Келих дводонний — дехто тлумачить це інакше і, може, з більшою на те підставою: не дводонний, а з двома ручками або двома вушками.
586] “Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,
587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,
588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу
589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.
590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,
591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.
592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,
593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.
594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські”.
595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,
596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.
597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,
598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.
599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,
600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.
593-594. Лемнос — острів у північній частині Егейського моря, в давнину заселений плем’ям сінтійців.
599. Тут — перводжерело широковживаного виразу “гомеричний сміх”.
601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,
602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,
603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,
604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.
603. Формінга — струнний музичний інструмент, різновид ліри.
605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,
606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,
607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,
608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.
609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,
610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.
611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.
