Вже цілий тиждень обживаю хату.
Здається, і навикнути б пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати,
що сповнені цілющого добра
небес просвітлих. Сонця синє груддя
аж ломиться у затісне вікно.
Оце тобі про славу і огуддя.
Оце воно, життя. Оце воно.
20.01.1972 рік
Збірка “Час творчості”
Також читайте вірш Василя Стуса – Як добре те, що смерті не боюсь я…
