Іван Павлович Багряний

2 жовтня 1906 року в місті Охтирка на Сумщині народилася непересічна постать – Іван Багряний, уроджений Іван Павлович Лозов’ягін. Людина різнобічних талантів, він був не лише поетом і прозаїком, а й відданим публіцистом і політичним активістом.

У молоді роки Багряний займався викладанням малювання та обіймав різні посади в різних організаціях. Він навіть працював у шахтах Донбасу. Його пристрасть до поезії та дух мандрівництва спонукали його мандрувати краєвидами України. Навчаючись у Київському художньому інституті, фінансові труднощі та політична нестабільність завадили йому закінчити навчання.

Член опозиційного літературного об’єднання МАРС, відомого як “Майстерня революційного слова”, Багряний зазнав жорсткої критики за свою непохитну українську позицію. У 1929 році цензура заборонила його вірш “Ave Maria”, а історичний роман у віршах “Скелька” (1930) звинуватила у “проведенні контрреволюційної агітації”. Його активність призвела до арешту 16 квітня 1932 року, і він витримав 11 місяців одиночного ув’язнення у внутрішній в’язниці ГПУ. Пізніше він був засуджений до трирічного заслання на Далекий Схід, намагався втекти, але за це йому загрожувало подальше ув’язнення.

У нас на сайті Ви можете ознайомитись із творчістю Івана Багряного

16 червня 1938 року, після повернення, Івана Багряного вдруге заарештували, цього разу за звинуваченням в “участі в націоналістичній контрреволюційній організації”. Незважаючи на відмову підписати обвинувальний висновок, він витримав дворічне ув’язнення, включаючи приголомшливі 83 дні в камері смертників. Зрештою, восени 1940 року був звільнений через відсутність доказів. Цей жахливий досвід Багряний описав у своєму автобіографічному шедеврі “Сад Гетсиманський” (1950), творі, що випередив роботу О. Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» майже на два десятиліття.

 На тлі німецько-радянської війни Багряний переїхав до Галичини, де активно долучився до партизанського руху. Працюючи у пропагандистському відділі, публіцист активно приймав участь в створенні Української головної визвольної ради та розробці основних програмних документів. У цей буремний період з’явилися варті уваги літературні твори, зокрема романи “Тигролови”, “Люборацькі” та поема “Гуляй-Поле”.

У 1945 році Багряний змушений був виїхати до Німеччини, де його праця “Чому я не хочу повертатися до СРСР?” (1946) змінив західні погляди на долю “переміщених осіб”. Перебираючи на себе ключові ролі, він працював редактором “Українських вістей”.

У 1948 році Іван Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію, очоливши її виконавчий орган і взявши на себе роль заступника Президента Української Народної Республіки в Українській Національній Раді. Його непохитна відданість справі проявлялася у невпинних зусиллях, спрямованих на консолідацію українського патріотичного руху.

Шлях Івана Багряного завершився 25 серпня 1963 року в Новому Ульмі, Німеччина, незадовго до його номінації на Нобелівську премію з літератури. Його спадщина є глибоким свідченням не лише його стійкості та літературного блиску, але й непохитної відданості українській справі.

Також читайте біографію відатного поета Павличко Дмитра Васильовича

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.