І
Літній день,
Одеса-мама.
Дерібасівська гуде!
Ось на шпичках мила дама
З парасолькою іде.
Не худенька. І не повна.
Погляд — трішки «з висоти»…
— Чи не скажете, шановна,
— Як до опери пройти?
— О, будь ласка! — дама рада,
— Викладає все, як є: —
Он… Ларьок «Губна помада»,
Трохи далі — «Ательє»,
«Індпошив», будинок «Моди»,
«Комісійний», «Трикотаж».
За «Духами» будуть «Води».
Йдіть отак — до ГУМу аж.
Там, за рогом, перед вами
І театр на виду…—
Поклонивсь я милій дамі,
Усміхнувся. Далі йду.
ІІ
А навпроти, бачу, диба
Дядя в кепочці « а-ля!»,
У руках таранька-риба,
Що Привоз тут поставля.
І отак, для інтересу,
Підійшов я і кажу,
Що люблю, мовляв, Одесу,
Що до опери спішу.
— Чи далеко? Як скоріше,
Як зручніш туди пройти?..—
Дядя втричі став миліше,
Весь розм’як від доброти.
— Все скажу тобі, дружище!
Точний курс відразу дам:
Он «Буфет», а трішки вище
Є підвальчик — «Двісті грам».
Далі «Бар». А в барі Ліда!
Знаєш що — гульнем хоч раз!
Хай та опера «Аїда»
Обійдеться вже без нас!
…Розійшлись — мов друзі давні,
(Як поклявсь я, що не п’ю).
— До побачення! — сказав я.
— Дядя вслід мені: — Адью!
III
Звечоріло. Вже прожектор
З моря небо золотив.
І мені автоінспектор
Все інакше пояснив.
— Вам до опери? Будь ласка:
— Ген під знаком «Перехід»,
Де стоїть мотоколяска,
Де стоять… якраз не слід!
(Він нахмуривсь, свиснув строго,
І водій включив мотор!)
Далі — дійдете до рогу
І впретесь у світлофор!
Стрілка «Стоп», табло «Зупинка»,
«Поворот», і ви вже там…
Все він виклав за хвилинку —
Не як дядя
І мадам…
Чув, мабуть, розмову нашу
Той, що біг на стадіон:
— Кинь ту оперу, папашо!
— Ти ж не фіфа, не піжон!..
Показав у даль рукою,
Де за парком — хвилі, мол:
— Страсті — там! Валяй за мною!
В нас сьогодні — во! — футбол…
Море й душі — все відкрите.
Свій запал, «своє» слівце…
Щедрі й милі одесити!
Я люблю їх і за це!
