Із поля дівчина утомлена прийшла
І, хоч вечеряти дбайлива кличе мати,
За сапку — і в квітник, де рожа розцвіла,
Де кучерявляться кущі любистку й м’яти.
З путі далекої вернувся машиніст,
Укритий порохом, увесь пропахлий димом,-
До виноградника! — Чи мільдью часом лист
Де не попсований? Ну, боротьбу вестимем!
В саду колгоспному допитливий юнак
Опилення тонкі досліджує закони,-
А так же хороше над чорним грунтом мак
Переливається, мов полум’я червоне!
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику валку, що ніжно серце тисне
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Наступний вірш Максима Рильського – Мова
