Яка теплінь! Немає зовсім спеки,
І вся земля одним теплом цвіте.
В заплавах поспиналися лелеки –
Їм чути навіть, як трава росте.
Я на човні. А озеро – прозоре,
І в нім життя клекоче і буя.
Дрімають верби в сонячнім просторі,
І в озері на дні розтанув я.
Яка теплінь! Не буде громовиці,
Голубить світ ласкава ця теплінь.
На лузі скошенім нестрижені копиці,
Як дітлахи, біжать у далечінь.
Не знаю я, навіщо жить на світі.
В нім стільки лиха, зла, куди не кинь.
Та, мабуть, варт хоч день один зустріти,
Коли бува така ясна теплінь.
Також вірш Івана Коваленка – Весняне
