Вербіє озеро, і березіє гай,
А зелень світла, радісна і чиста.
На західний далекий небокрай
Разок хмарин хтось кинув, як намисто.
Весніє небо, і травніє луг,
Кульбабіють горбочки і узгір’я,
Втікає поле ген за виднокруг,
Бере з собою тихе надвечір’я.
Приходить вечір нишком, крадькома,
Пташок і бджіл полохати не хоче,
І яром знехотя повзе легка пітьма,
І тихо жебонить малий струмочок.
Наступний вірш Івана Коваленка – Червона калина
