Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів, нині Косівського району Івано-Франківської області. Його навчання розпочалося в Яблунівській польськомовній школі, продовжилося в Коломийській гімназії, а завершилося в Яблунівській середній школі.
У віці 16 років Павличко вступив до Української повстанської армії (УПА) у квітні 1945 року, мотивований глибоким почуттям мети після трагічної втрати свого брата Петра. Петро був страчений німецькими окупантами під час навчання в старшинській школі УПА. Приєднання до повстанського руху було свідомим і рішучим рішенням помститися за смерть брата і захистити свою батьківщину від радянської влади.
Павличко брав активну участь в операціях УПА аж до розформування його підрозділу влітку 1946 року. Згодом він відновив навчання, а згодом вступив до Львівського університету, який успішно закінчив у 1953 році.
Після закінчення університету розпочався літературний шлях Дмитра Павличка. Він став одним із найвидатніших українських поетів, перекладачів і літературних критиків, чия творчість уособлює патріотизм, гуманізм і глибоке розуміння української культури.
Незважаючи на те, що Павличко був активним членом Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) з 1954 по 1990 рік і членом Центрального комітету Ліги комуністичної молоді з 1955 року, його спадщина виходить за рамки його політичної діяльності, становлячи значний внесок в українську літературу.
З 1955 року він очолював відділ поезії в журналі “Жовтень” (тепер “Дзвін”), а після переїзду до Києва відігравав певну роль у секретаріаті Соціалістичної партії України (СПУ). Зокрема, з 1971 по 1978 рік Павличко був головним редактором журналу іноземної літератури “Всесвіт”.
Політична діяльність Дмитра Павличка охоплювала різні каденції в українському парламенті: 1990-1994, 1998-1999 та 2005-2006 роки. Зокрема, у 1990-1994 роках він очолював Комітет у закордонних справах Верховної Ради України, демонструючи значний вплив на зовнішню політику. Він брав активну участь у розробці Декларації про державний суверенітет України та інавгураційної зовнішньополітичної доктрини, яку часто називають “доктриною Павличка”, що сформулювала прагнення України до нейтрального і позаблокового статусу.
У 2002 році, на знак визнання його виняткового внеску, Дмитру Павличку було присвоєно звання почесного професора Національного університету “Києво-Могилянська академія” (НаУКМА). Це визнання підкреслило його значну роль у розвитку освіти та науки в Україні. Крім того, 1 вересня того ж року Павличко виступив з фундаментальною інавгураційною лекцією “Українська національна ідея” в НаУКМА, збагативши дискурс про національні цінності та ідентичність.
Під час своєї парламентської каденції з 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року, представляючи Українську народну партію, Павличко зосередився на захисті інтересів громадян та відстоюванні національних ініціатив.
Розширюючи свій глобальний вплив, Дмитро Павличко очолив Українську всесвітню координаційну раду на IV Всесвітньому форумі українців у Києві 18-20 серпня 2006 року, підкресливши свою ключову роль у формуванні сприйняття та здобутті підтримки з боку української діаспори.
24 жовтня 2019 року Національний музей літератури України вшанував 90-річчя Дмитра Павличка, презентувавши п’ятий том його спогадів та анонсувавши вихід шостого, останнього тому.
Увечері 29 січня 2023 року на 94-му році життя Дмитро Павличко відійшов у вічність. В останню путь він упокоївся 1 лютого у Стопчатові, своєму рідному місті, на місцевому цвинтарі. Його довговічна спадщина в літературі, освіті та політиці є свідченням глибокого внеску цього шанованого українського світоча.
