Прожити вік — не поле перейти,
Не дощову годину переждати.
Весною нам судилося цвісти,
А восени вже треба старувати.
На довгій ниві нашого життя
Трапляються бадиллячко і квіти.
Блажен, хто вмів робити до пуття,
По-божому, не марно в світі жити.
І ти, йдучи, бадилля не ламав,
Бо і воно росте по божій волі;
Як слід ти йшов і квіт не потоптав,
А сіяв сам весь вік на ріднім полі.
І дав ти їх чималенький снопок,
Щоб чим було про тебе нам згадати,
І ми сплели із них тобі вінок,
Щоб з славою любенько повінчати.
Благаємо, щоб дав бог добрий час,
Як молодим, на рушничку Вам стати,
Щоб довго всі раділи через Вас —
Свати, й брати, і Україна-мати.
29 квітня, 1893 рік
Читайте також вірш Глібова – Ой не цвісти калиноньці…
