Ой не цвісти калиноньці
В зеленім гаї,
Не гуляти козакові
У ріднім краї.
Ішов козак дорогою
Не в Крим, не по сіль,
Зустрілася пригодонька —
Вдовина постіль.
На білії подушечки
Головку поклав, —
Забув тую дівчиноньку,
Що дома кохав…
Ой не цвіте калинонька
В зеленім гаї,
Плаче нишком дівчинонька
У своїм краї.
Ніхто в світі жалю її
Не чув і не знав,
Тільки тая тополенька,
Де голуб сідав.
Під тією тополею
Травиця росте,
Між травою зеленою
Барвінок цвіте.
Дівчинонька барвінкові
В’януть не дає;
Щовечора тихесенько
Сльозами поллє…
Високая тополенько,
Зеленій, шуми!
Цвіти, цвіти, барвіночку,
З весни до зими!
Довіку вас дівчинонька
Буде доглядать,
З вами тугу розважати,
Долю викликать…
Липень, 1867 рік
Чернігів
