Зігрітою рукою обладаю я,
І погляд маю на собі чудовий.
Але не маю я, від того само дня,
Той подих на душі – найбільш мені знайомий.
Там листя жовкне до сих пір,
Але нема нас досі на дорозі.
Насправді – я кохаю, вір-не-вір,
Не хочу підлягати я ніякої тривозі.
І маю я той вечір, той же самий,
І начебто людина не погана, і вибір той свідомий.
Але не маю спокою в собі, як мала я
Той подих на душі – найбільш мені знайомий.
Автор: Лия Збарская
Наступний вірш нашого читача – З коханими потрібно жить…
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»