Огорнула темрява кімнату,
Спать давно уже пора дитині…
І лунає враз лукаве: «Тату!» —
Сміх тоненький котиться в хатині.
— Розгулявся! — сердиться нещиро
Мати, нахилившись до малого.
Батько закликає їх до миру
І заснуть наказує їм строго.
А малий нове щось витіває,
Не дає спокою і сестриці,
Сміхом і вона відповідає,
Хоч батьків же слухати годиться!
Білий місяць, чорним перевитий,
Хмари за вікном у небі в’ються…
Я люблю, коли є в домі діти
І коли вночі вони сміються.
Також читайте вірш автора – Краса
