Мене питають: «Ти чого мовчиш?
Чого задуманий, зажурений сидиш?»
А що сказати їм — не відаю, не знаю:
Я в мить таку з тобою розмовляю.
Побачать усмішку замріяну в очах,
Дивуються: «Ти наче світлий птах!»
Нічого їм сказати не посмію:
Я в мить таку лише про тебе мрію.
Усі схиляються до мене у тривозі,
Коли помітять ненароком сльози.
Я засміюсь до друзів на прощання:
«Це все від того щирого кохання».
Наступний вірш – Мені такої не знайти
