Кав’ярня – Діана Грицай

Ковток гарячого чаю,
думаю, що ще день і я цю сторінку дочитаю.
Січневий дощ за вікном
і сьогоднішній вечір з вином.
Звучить, певно, дивно, 
але повірте це досить правдиво.
Хоча, я б сказала, що це навіть провокативно.

Глянь за сусідній столик
дешевий омлет і ароматна кава,
заварна, недорога кава, яка в своїй дії досить лукава.
Мені здається, що я ніколи не збагну романтизації цієї легальної вбивці.
Ой, а я і знов забула про що починали говорити в моїй голові тихі мовці.
Отже, на годиннику 9 ранку
либонь, це вживається у ролі сніданку.
Зверни увагу на невеличкий ноутбук поряд,
відірви трохи свій погляд
невже це вказує нам на те, що біля нас заядлий трудоголік?
Дивні відчуття, наче, це наш піддослідний кролик.

Потрібно перевести подих, зиркни швидко у вікно,
Наша дійсність схожа на чорно-біле кіно.
Люди завжди поспішають,
байдуже куди,
Вони чомусь всеодно не встигають,
чи то на роботу, чи на побачення
і з усіх куточків чується за це щирі вибачення.
А можливо хтось спізнюється на останній шанс втекти з цього міста,
залишаючи прощального нещасливого листа.
Хоча знаєте, люди не з міста втікають,
завчасно знаючи, що так себе на вічні скорботи прирікають,
люди втікають від людей,
ховаючи відблиск мокрих очей.

Зроби ковток чаю і зрозумій що він охолонув,
подивись ліворуч, поміть щасливих коханців,
дивись на них і згадуй бранців.
Поміть як ніжно він її кохає,
придивись з якою любов’ю вона його обіймає.
Чи довго у них це триває?
Місяць, рік чи два, біс його знає,
більше цікавить як довго це ще триватиме,
Скільки ще їх спільне серце пульсуватиме?
Коли і хто з цієї парочки стане схожим на твій чай?
Хто швидше скаже зачекай?
Хто зрадить чи покине?
А хто ж мимоволі тихо загине?

Повернись в реальність,
заздри тому з якою пристрастю він її цілує
і скільки довіри у відповідь вона йому дарує.
Це так схоже на дешевий бульварний роман
припіднесений Олімпійським Богам,
так і хочеться назвати їх мерзотними дітьми Афродити,
але чи маєш одинока ти право їх засуджувати? 
Тобі залишається тільки над цим розмірковувати.

Закрий очі, відчуй себе в завтрашньому дні,
уяви скільки почуєш брехні.
почуй аромат гидкої кави,
який тут стрімголов витає
і то не дивно, ти ж в кав’ярні,
певно, тобі подобаються ці відчуття тортурні.
Наскільки звичним стало бути там, що так ненавидиш 
та скільки часу ще тут висидиш?

Увімкни в собі емпатію, відчуй гострий запах любовного сп’яніння,
а потім вже й неприємного похмілля.
розплющ очі та поверни погляд до сусіднього столика,
тепер ти знову бачиш цього трудоголіка.
дивно, чому ж він досі тут
і як складеться його майбутній маршрут?
Чому він нікуди не спішить
чи то він себе так вільним часом тішить?
Де ж взялась усмішка на його змученому лиці
і чому йому більше не надокучають ті папірці?
Незвичайно спостерігати як він так щиро радіє сенсорній коробці,
як та маленька дитина собаці.
Чи там смс з освідченням в коханні,
чи тіла його ворогів бездиханні,
чи фото його сина із футбольних змагань
тут ми не можемо чітко знати без вагань.

Немає більше нічого цікавого в цьому місці
ти вже проаналізувала як могла історії, які відбулись в цій клітці,
правда вони чи ні, вирішувати тільки тобі одній.

Автор: Діана Грицай

Наступний вірш читачки Біль за Україну

Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.