Мене народ стражданням потомив,
і я поплив рікою сліз. Рікою…
І ноги збив за ярою підковою.
Мене народ у горі потопив.
Я горем став. Совицею посивілою.
Я звик до нього. Горесвітом став,
і кляв я радість, і веселість кляв,
і кляв життя — надсадно і надсило.
Я світу утікав. Втікав од себе.
Втікав у себе. В нетрі. У ліси.
А що я сіяв? Я лиш попіл сіяв
на ваші голови. Простіть мене. Простіть.
Я недоріка без’язика. Досі
я людську душу жалем затруїв.
Трисвіте мій. Тригоре. Триголосся!
Я в тебе увійшов і заблудивсь.
За мною всюди сльози. Наді мною
немало хмар спливло. Немало кар.
І карий край — блакитною маною
за роком рік — втікає і втіка.
Також читайте вірш – Радіодвобій
