Мы грусти слезы, оставили за
горизонтом,
Дорога по прямой – куда то
приведёт.
А может быть пройдя по фронтам,
Ты жизнь свою оставишь, а кто то
все таки найдёт.
И от волнения пуль не замечая –
просто шёл.
А дома, дочь и матерь выжидая..
– Когда бы ты уже пришёл.
Оставил ты ботиночный лишь
след,
На фронте, где то там..
Уж слезы, все таки теряют цвет,
А ты все ближе к тем же берегам.
Упадает ружье твоё на землю,
Лежишь, и умираешь в тяжких
муках.
И слышишь, мать кричит
“Молюсь
спасенью!”…
И запах твой, остался на руках.
Автор: Лия Збарская
Наступний вірш авторки – Ты не тот человек
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»