Гоголь і Ворона – Пантелеймон Куліш

Пливе Гоголь по Славуту,
     В воду поринає.
На сухій гіллі Ворона,
     Важенько здихає:

“Ой мій друже білокрилий!
     Горенько з тобою!
Поринаєш, – не дай боже,
     Заллєшся водою!”

Пливе Гоголь по Славуту,
     З хмари дощик ллється.
У Ворони-жалібниці
     З жалю серце рветься:

“Ой з’явися, ясне сонце,
     Висуши нам крила,
Що обом нам з мокрим пір’ям
     Літати несила!”

“Ой Вороно-жалібнице!
     Чого марне крячеш?
Я купаюсь-очищаюсь,
     А ти з дуру плачеш.

Нащо мені на Славуті
   Твоя осторога?
Сушилась би собі мовчки
     Ротата небого!

Нащо мені од дощику
     Твоя оборона?
Сиділа б ти собі мовчки,
     Химерна Вороно!”

Наступний вірш – Гайдамакам-академікам

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись в соц. мережах:
Бібліотека віршів
Додати коментар

Дякуємо!

Тепер редактори знають.