Чоловік підійшов до меморіуму
і прочитав на ньому власне ім’я:
вічна слава героям,
що полягли за незалежність Вітчизни.
Йому приемно й боляче.
Під однією сорочкою Колима і Ташкент.
Та мешканці міста зігнорували його:
хто повірить цій байці?
Якщо ти й живий — тим гірше для тебе:
вшановуєм тільки мертвих.
Весь клопіт скінчився, коли видали довідку:
“Пред’явника вважати за мерця”.
1971 рік
Збірка “Веселий цвинтар”
Наступний вірш Василя Стуса – У Прохорівці — сни, мов ріки…
