Летить сніг, летять сніжинки,
Куди ж ведуть їхні стежинки?
Куди мете їх сильний вітер?
Чи є на світі стільки літер,
Щоб все сказати, щоб все поянити?
Ні, нікого нема наші мрії здійснити.
Тобі це лишень спогад,
Для мене це лишень життя,
Чи маєш ти маленький здогад,
Що вже немає вороття?
Чи ти пустила в кров оту отруту,
Чи поблідніло миле твоє личко,
Чи кинула в Лету червоную руту,
Чи мене пам’ятаєш, моя ти синичко?
Гуляли, сніжками погрались,
Твої руки теплі, наче та любов,
Від куль, від снарядів спасались,
В краях незнайомих маєм покров,
Та я пам’ятаю, я не забуду,
Ти маєш знати, перо що пише моє!
Тебе я відчую, одну серед люду,
Почую як серце б’ється твоє.
Летить сніг, летять сніжинки,
Куди ж ведуть їхні стежинки?
Куди мете їх сильний вітер?
Чи є на світі стільки літер,
Щоб все сказати, щоб все поянити?
Негараздам ніяким образ чарівний твій не змінити!
Автор: Троянець
(Псевдонім)
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»
