З серцем, повним смутку-горя,
Утомився я ходить
І прийшов на берег моря,
Щоб журбу свою втопить.
“Хвилі, хвилі! Люту муку
Ви з грудей моїх візміть…
Утопіть її, гадюку,
На край світу занесіть…”
Стали хвилі і зітхнули…
І крізь сльози бачив я,
Як в журбі моїй тонули
Море, небо і земля.
1908 рік
Читайте також – О слово рідне! Орле скутий!
