Вивершував і вивіршував,
бо вирішив, що біда
буває в житті і гіршою,
а от на папері — вдавана.
Сльоза не в’ялить і не палить.
Дивіться чужу сльозу,
котру дарують на пам’ять
першої ж зустрічі.
Дивіться цей сміх покривлений,
та не зазирайте в рот.
Дивіться цей сміх — споріднений,
близький до ваших чеснот.
Не можна у горе грати,
не крем’яхи ж… То не грай.
Бо є у сибірських квадратах
радісний небокрай.
Де сосни колючим сміхом
лоскочуть чиюсь утіху.
І стишують горе віхоли
сухого, як промінь, снігу.
Де небо таке велике,
така маленька Земля.
Де серцю єдині ліки —
що кедри — і ті налякані.
Що всьому на світі край є,
що є і життю межа,
бо радість — і та карає.
І та — чужа.
Читайте далі вірш – Ліс заіскрів у сотні горл
