Володимир Миколайович Сосюра – письменник, який палко кохав свою Батьківщину. Плідна праця призвела до нагородження Сталінською премією (1948 р.), проте за поезію «Любіть Україну» був звинувачений у національному дусі. А у 1963 році талановитий автор отримав премію імені Шевченка за україномовні збірник творів «Ластівки на сонці» та «Щастя сім’ї трудової».
Народився майбутній письменник в Донецькій області у 1898 році. Батько його працював шахтарем. Він був французом, разом з дружиною виховував 8 дітей.
У дитинстві хлопець жив у селі Третя рота, про яке наприкінці свого життя Володимир Миколайович присвятив автобіографічний твір. Далі родина часто змінювала місце проживання, адже потрібно було годувати десять членів сім’ї.
У 11 років Володимир вирішив допомагати родині та пішов працювати. Він освоював фах бондаря, телефоніста, не цурався бути чорноробочим. Потім він упродовж 7 років навчався у міністерському училищі (2 роки), сільськогосподарському училищі (3 роки), маркшейдерському бюро. У віці 14 років хлопчик почав писати вірші.
Коли родина втратила батька, Володимир пішов заробляти на шахту. Але він прагнув знань та знов прийшов до школи. Пізніше парубок приєднався до борців Українській революції (пішов до лав УНР, далі воював в Червоній Армії).
Перше визнання таланту відбулося в 1917 році, коли в газеті «Голос рабочего» (Лисичанськ) опублікували вірш «Плач волн». Це надихнуло Володимира на подальшу творчість і згодом в цьому виданні був надрукований вірш «Чи вже пора».
Перший політичний прояв відбувся у 1918 році, коли Сосюра опинився на боку тих, хто створив повстання проти війська кайзера. Він став вартовим Петлюри, але надалі вирішив втекти. Його схопили денікінці. Після розстрілу юнак вижив. В 1920 році він прибув до Одеси, захворів на тиф, а далі став бійцем Червоної Армії. Його ще раз присудили до страти, проте сталося диво: почувши його проникливі вірші, червоноармійці тихенько відпустили Володимира, надавши йому можливість жити далі.
1921 рік виявився доленосним. Світ побачила перша збірка «Поезії», наступного року виходить збірка «Червона зима». В цей час Сосюра навчався у Харківському університеті. Поет побував у декількох літературних об’єднаннях, які підтримували просування української літературу, а не підкорення Росії (наприклад, харківська організація мистецького напрямку ВАПЛІТЕ).
Сімейне життя почалося у 1922 році, Сосюра одружився на Вірі Берзіній, яка народила йому 2-х синів. Вона належала до комуністичного табору, тому не сприймала палку любов Володимира до України. У 1931 році поет одружився знову, його обраницею стала Марія Гаврилівна Данилова. Родина не була щасливо, навіть після народження сина дружина продовжувала сваритися з Сосюрою. Далі вона по завданню НКВС стежила за чоловіком, розповідала про його зустрічі з українськими друзями. Часто доводила своїми вчинками до психічного розладу.
У 1949 році Марію заарештували за наклеп стосовно розголошення секретних даних та відправили у заслання до Казахстану. Через 5 років Володимир з радістю зустрічав її на вокзалі і розлучився заради неї із ще однією жінкою, з якою побрався під час ув’язнення другої дружини.
Багато поем було створено у період 1927-1929 років. Сосюра майстерно писав ліричні твори, але дехто побачив в цьому неправильні «настрої» В 1934 році його вилучили із Спілки письменників, а в 1936 році знов дозволили стати її членом.
Упродовж 30-х років письменник займався перекладами творів О.Пушкіна, О. Блока, М. Лермонтова. Але душа прагла до особистої творчості. У 1940 році він закінчив роботу над твором лірико-епічного характеру «Червоногвардієць», який писав, починаючи з 1937 року.
Коли розпочалася війна, Сосюра прибув до столиці Башкирії міста Уфи. Він не міг всидіти на місці, тому став військкором газети, працював пропагандистом, часто виїздив у бік фронту. За рік до завершення Великої Вітчизняної війни він повертається до столиці України.
У письменника діагностували серцеву хворобу, але він не послаблював свого робочого ритму, намагаючись кожен твір зарядити життєвою силою. Кожного року з’являються нові збірки: 1959 р. – «Лірика», 1960 р. – «Близька далина», 1961 р. – «Поезія не спить», 1962 р. – «Щастя сім’ї трудової», 1963 р. – «Якби помножити любов усіх людей».
Наприкінці славетного життєвого шляху у 1964 році Сосюра створив поему «За владу Рад», випустив збірки творів «Весни дихання» та «Осінні мелодії».
Бунтівна душа не витримала нервово-психічних навантажень, а серцевий біль докучав досить часто. Володимир Миколайович пішов з життя 8 січня 1965 року. Його поховали на Байковому кладовищі (Київ).
За своє життя В.М.Сосюра випустив більш ніж 80 літературних збірок. Любов до своєї країни, її чарівне оспівування він черпав у патріотичних творах І. Франка, Л. Українки та Т. Шевченка.
