Укорінення – Єлизавета Сілівря

«Що ж таке зрада?» – питає вона.
«Невже тільки ті дорослі забавки?»
Усе складніше, набагато.

Зрада – про душевний біль,
Сіре небо, паралізуюча лінь,
Це говорить про смуток душі,
Що оголила себе перед дияволом ночі.

То кров, багато крові з серця,
Розбиті очікування, байки від коханця.
То шмат тарілки, що летить у стіну, Розгромлена квартира серед ночі.
Горе через його таїну,
Дурні виправдовування все говорити хоче й
хоче…

Ти сидиш у тій пустій квартирі сама
із катуючими думками,
Що занурюються під саму шкіру,
криючи тебе сліз холодами.

Вулиці Києва втрачають свій колір
І більше нема того запалу в очах,
Що раніше грів би поранену душу
«Здається, все втрачено?
Та ні, життя йде далі, жити ж я мушу».

Проте, це було лише замкнутим колом
самонавіювання,
Що не мало точного чіткого кінця.
Крок за кроком, мить за миттю
Пролітали кляті дні у місцях,
Не призначених для страждань й
самокопання

Тому, моя люба, нотуй,
Задля дурних питань уникання:
Це втрачена віра у людей та їх почуття,
навіки згублене довіри відчуття.

Автор: Єлизавета Сілівря