Цупких не роздереш обійм – Василь Стус

Цупких не роздереш обійм —
обложно став твій день недільний
і закурів, як дощ, як димний,
як вілглий смерк, як крик — добі.
Чоло холодне і голодне,
велике око, прямо в суть
націлені, перенесуть
тебе — до голої безодні,
а друзі руки вознесуть,
мов голосіння. Ніби спазма —
грудних розлук тремка пора.
Весніє світ, упавши плазом,
коли поетів косить рак
та біль, гіркіший за підозри,
чорніший за пролами ґрат.
Так заломитись — горлом гострим
так йти — до смертного одра
прирідненим. Аби смертельно,
голіруч грузнути в пітьму.
Кому звірятимеш, кому —
смеркальний день і морок денний,
набряклий полисками тиш?
Єдина правда — засторога:
Від самоти — до німоти,
бо дальня до мети дорога.
Квадратний біль. Крутий округ
жалоби.
Прощавай же!
Поети, наче совість, мруть,
а білий світ — він тільки майже
і світ, і білий.