Це між природою і мною
Загублена я прийшла
Самотня я лишусь
В туманності, в хмарах
Природа мене не залише.
Вона знає чому я кричу роками
В беземоційні людські обличчя
І вона розділяє мої страждання
Обіймає вільностю любові і піклування.
Так, незгладимі шрами вони залишали
Сині синці як її небо без краю
Сховай ж мене в своїх снах блакитних
І я лишусь назавжди в її хмарах усамітнених.
Світлі очі твої наповнені смутком були
Як і життя, від якого вдалося втекти
Тепер я завжди буду в дикому вітрі,
Тепер я завжди буду в ніжності повітря.
Автор: Калина
Читайте наступний вірш – Палає вогонь невгамовного болю війни
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
