…Вклонись йому, світе! Можливо, своїми грудьми,
Коли уже ядерний шнур засичав під тобою,
Він ще раз тебе — після круппівського градобою —
Від смерті вберіг непоправною смертю семи.
Коли він таких колисає для людства синів —
Йому не було і не буде вовік недороду!
Вклоніться, великі народи, моєму народу:
Він навіть у пеклі душею до вас ясенів!
* * *
Те світло не зна ні кордонів, ані заборон.
Воно проникає під кітель, і шкіру, і попіл
І важко іде в споночілий від горя Чорнобиль,
Як віск, прошиваючи у саркофазі бетон.
* * *
Встають і відходять в легенду
Пророки завітів нових.
І ризи у них із брезенту,
І каски, як німби, у них.
* * *
Кульгавих реакторів, ще не доношених вченим, —
Нездарних калік, що поквапно пішли в серіал,
Вони прогризають наскрізно бетон і метал
Ножем променевим і вирок підписують генам.
