Повітря нічне до рання
З неба текло й ряхтіло.
Радощами кохання
Світилося твоє тіло.
Місяць, як повноголосся
Твоєї душі золотої,
Сяяв, а чорне волосся
Цвіло ароматами хвої.
Не розуміючи знаків
Зір на небеснім узвишші,
Я ревно від щастя плакав
У кіс твоїх темній тиші.
Наступний вірш Дмитра Павличка – Відходив поїзд
