Йшло їх троє на вечерю
В ресторан через бульвар.
Тільки ткнулися у двері,
А назустріч їм – швейцар!
Козирнув на знак пошани
І подав солідний глас:
– Вибачайте, громадяни,
Іноземців ждуть у нас!..
(Пояснив, що штат у залі
Жде-дріма з п’яти годин).
Тож прямуйте, хлопці,
далі – ресторан же не один.
В кухні пахнуть фрикаделі,
Віє запахом борщу,
А швейцар стоїть, мов скеля:
– Вибачайте, не пущу!..
Не вдалось умовить «варту»!
(Апетит же – аж трясе…)
І один… удавсь до жарту.
Прогундосив: – Ля франсе!
– Зрозуміло, зрозуміло! –
Страж молов на ту брехню.
«Ля франсе» – то інше діло:
Стіл дали, несуть меню…
Але як же замовляти?!
Рідна ж мова видасть все!
Варто трюк цей розгадати –
І за двері «ля франсе»!
Та і тут одним моментом
Жартівник придумав хід:
– Говоріть з чужим акцентом,
Псуйте мову на чім світ!..
– Що бажаєте, панове? –
Поклонився метрдотель.
Перший вставив до розмови:
– Люпім жарін картофель!
В метрдотеля –
Тьма припрошень:
– А ковбаски?
А «Дюрсо»?..
Другий кинув:
– Люпім ошень! –
Третій буркнув:
– Коросо!..
Борщ, і шніцель, і так далі…
Лиш замовили дружки –
І в порожнім світлім залі
Замигтіли фартушки.
Сам директор походжає,
Налива гостям «Дюрсо»,
Бо один же «ошень» знає,
Другий знає «коросо»!
Попоїли хлопці смачно,
Розплатилися за все.
А верткий директор, бачать,
«Книгу вражень» їм несе.
Повелися гості чесно.
Жартівник узяв перо:
«Повечеряли чудесно!..
Гриць, Олекса і Петро».
Троє
Штат обворожили –
На урок харчовикам:
Щоб усім отак служили,
Як оцим жартівникам.
