Халіф Абдельмалік святкує побіду
У куфському замку. К кінцеві обіду
Від війська посли
Кровавую голову в місі внесли.
«О царю, – сказали, – твій ворог неситий,
Давніший халіф наш Масаб, уже вбитий.
Горда та буйна
Його голова – в сьому місі вона».
І мовив халіф: «Отой замок відлюдний,
В котрім такий дар я отримав пречудний,
Віднині я вмить
Весь золотом кажу і шовком оббить».
Праворуч халіфа старенький Ібн-Румі
Сидів і понурив чоло у задумі.
«Старий, ти чого
Похнюпивсь? Не радий із щастя мого?»
«Хай буде звеличене ймення господнє!
Аллах тобі, пане, шле радість сьогодні, –
Та я нагадав,
Які вже я види в сім замку видав.
Літ тому півсотні у стіп Обейдалли
Так само Гусейнову голову клали
Від війська посли,
Що тут з бойовища її принесли.
Літ десять минуло, і труп Обейдалли
Так само в підніжжя Мохтару поклали
Від війська посли,
Що тут іще теплим його принесли.
Літ десять минуло, халіфа Мохтара
Така ж [з] рук Масаба наскочила кара:
Ось тутки посли
Мохтарову голову в місі внесли.
І мовив Масаб: «Отсе місце блаженне
Мармуром блискучим хай буде вмощене!»
І ось, мов жива,
На сьому мармурі його голова».
Халіф Абдельмалік поблід, стрепенувся,
А потім з тим словом до слуг обернувся:
«Гей, хлопці, агов!
Зруйнуйте сей замок до самих основ!»
