Від кого у мене воно,
Про се шкода в мене питати,
І тіло, і дитя – моє;
Доволі вам сю правду знати.
Ви кажете, що я криву
Собі дорогу обібрала;
Я ж манівець мій чесним зву:
Чинила те, що поважала.
Даремно згорда смієтесь:
Бо честь моя така, як ваша.
Коли б озвавсь його отець,
Озвалась би в нім слава наша.
А що мене ви соромом
Караєте, шановні судді,
Перенесуть і без його
Вам не підвладні горді груди.
Дитя моє, моїм воно
Зістанеться довіку й суду,
Насущного ж про се мого
Ні в кого з вас прохать не буду.
Наступний вірш – Перед Гоголевим честенем
