Останнє змарнілеє листя
Злітає так тихо, поволі
І стелеться шаром безсилим
На мертвому, зимному долі.
Се ви, мої мрії колишні?
Се ви, мої красні надії?
Оті, що цвіли так розкішно?
Се ви, мої сни золотії?
Порушить нога сухе листя —
І смутно воно обізветься;
А давнії сни коли збудиш,
То серце сльозами заллється…
Не руште ж сухого ви листя,—
Нехай умирає поволі,
Не руште красу помарнілу
На мертвому, зимному долі…
Читатйе також вірш – Сповідь
