Зміст п’ятнадцятої пісні. 35 і 36 день; ранок 37
Афіна, з’явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.
Прибуття Телемаха до Евмея
У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна
Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину
Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.
У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,
1. Початок безпосередньо пов’язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.
5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.
Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,
А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався —
Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.
Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:
10] “Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,
Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям
Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли
Всього добра твого, — вся тоді путь твоя марною буде.
Швидше додому тебе відпустити проси Менелая
15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.
Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж
За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив
Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.
Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!
16. Батько Пенелопи — Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.
20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:
Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,
А про померлого юності друга й дітей своїх перших
Не пам’ятає й нікого про них не розпитує навіть.
Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати
25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.
Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.
Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:
В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають
Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,
30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.
Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє
Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.
Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся
І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний
33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.
35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.
А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,
Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,
Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,
Що стереже твої свині, — зичливий до тебе він щиро.
40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,
Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,
Що в цілковитім здоров’ї із Пілоса ти повернувся”.
Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.
Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,
45] Злегка п’ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:
“Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних
Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати”.
Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:
“Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати
50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.
Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки
Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю
І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.
Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно
Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе”.
Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.
Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,
З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.
Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,
60] Тої ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він
Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий
Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:
“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!
Та відпусти вже мене до любого рідного краю,
65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!”
Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:
“Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!
Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,
Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я
70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,
Чи нелюб’язності, — краще в усьому дотримувать міри.
Зле-бо однаково — в путь випроваджувать гостя, що хтів би
Ще залишитись, чи втримувать тих, що від’їхати прагнуть.
Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти — не затримуй.
75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки
Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я
Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.
Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода —
Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.
80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,
Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні —
Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків
Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь —
Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,
85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!
Хтів би вернутись до себе я. Бо, від’їжджаючи з дому,
Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.
90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,
Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине”.
Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний
І наказав негайно дружині своїй та служницям
Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.
95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,
Вставши з своєї постелі, — він жив недалеко від нього.
Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний
Та готувати печеню; і все той виконував радо.
А Менелай до комори своєї пішов запашної,
100] Ще й не один, — із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.
Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,
В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,
Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру
Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,
105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.
Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,
Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,
Наче зоря, яснобарвне, — воно аж на споді лежало.
Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом
110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:
“Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,
Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.
Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,
Дам тобі річ я найкращу — з усього, що є, найдорожчу,
Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла
Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,
Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону
Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку
Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую”.
120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки
Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,
Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру
Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась
З платтям в руках і сказала, ім’ям Телемаха назвавши:
125] “Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,
Пам’ять Єлениних рук, — в жадану годину весільну
Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить
В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо
В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну”.
130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.
Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов
Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.
В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.
Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.
134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.
135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку —
Руки вмивати — й поволі над срібним цеберком зливала;
Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.
Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,
Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.
140] М’ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,
За виночерпія був славетного син Менелая.
Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Разом тоді Телемах і Несторів син благородний
145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,
В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким
Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.
150] Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:
“Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,
Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,
В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
155] “Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо — те, що сказав ти,
Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,
Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,
Я б і йому розказав, з якою мене ти любов’ю
Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!”
160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий
Злинув, великого в кігті свої на подвір’ї схопивши
Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли
Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч
Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,
160. З’явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід — країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.
165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.
Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:
“Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,
Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?”
Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,
170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.
Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:
“Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове
Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.
Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,
175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,
Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,
В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз
Дома лиху він усім женихам затіває погибель”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
180] “Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,
Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!”
Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні
Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.
Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.
185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,
Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —
Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;
Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,
Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.
Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.
В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.
Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:
195] “Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання
Виконать? Ми ж пов’язані узами дружніми здавна,
З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.
Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.
Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,
200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,
Щоб не почав частувать, — якнайшвидше я їхати мушу”.
Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш”
Як би то виконать краще йому товариське прохання.
Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:
205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,
Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки —
Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,
І, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:
“Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,
210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.
Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, —
Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.
Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе
Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже”.
215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих
В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.
А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:
“Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,
Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу”.
220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,
До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.
Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,
Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього
Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,
225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,
Що, проживаючи в Пілосі — матері кіз та овечок,
Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.
Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,
Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,
Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно
Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі
В’язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки
Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно
Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.
Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки
В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї
Він богорівному і молоду свому братові жінку
В дім упровадив, а сам — до іншого краю подався,
В Аргос, на коні багатий, — це там йому доля судила
240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.
Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;
Двох могутніх синів — Антіфата і Мантія — мав він,
А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;
Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,
245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий
Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.
В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.
Двоє синів — Алкмеон з Амфілохом — родилися в нього,
В Мантія теж було двоє синів — Поліфід був із Клітом.
249, 254. Поліфід — син Мантія, онук Мелампода; міф про його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків “Одіссеї”. Гіпересія — місто на півночі Пелопоннесу.
250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,
Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.
А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті
Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.
До Гіпересії він, посварившись із батьком, від’їхав.
255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.
Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,
До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме
Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,
Став біля нього він близько і слово промовив крилате:
260] “Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,
Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того
Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, —
Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:
Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?”
265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.
Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;
Звали, вірніш, — бо тепер десь лихою він смертю загинув.
Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім
270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати”.
В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
“Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши
Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,
Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.
272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.
275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери
Втік я. Тепер моя доля — між люду чужого блукати.
Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,
Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
280] “Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.
Йди вже до нас, — що маємо, тим і тебе почастуєм”.
Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа
Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.
Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,
285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе
Теоклімена. Причали негайно гребці відв’язали.
А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше
Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.
Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,
290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив’язали
Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.
Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.
Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі
Міг допливти корабель по водах солоного моря.
295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.
Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.
Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,
І богосвітлу Еліду, де плем’я епеян владарить.
До островів скелястих повів Телемах корабель свій:
295-297. Круни, Халкіда, Фея — місцевості в Еліді.
299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.
300] Думав одно лиш — уникне він смерті чи зовсім загине.
Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині
Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,
301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523).
305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно
Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.
“Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші
Товариші! Із світанком у город я маю податись
Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.
310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно
Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду
Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.
Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,
Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;
315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, —
Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.
Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.
Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:
З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних
320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,
Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:
Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,
Різати й смажити м’ясо, вино розливати по кубках —
Все, що на службі в заможних людина виконує проста”.
325] З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
“Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе
Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,
Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?
Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.
330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,
А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,
Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, —
Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,
Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м’яса.
335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш —
Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.
А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,
Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння
І спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею”.
340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
“О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,
Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!
Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.
Задля утроби проклятої безліч доводиться людям
345] Лиха терпіти — й блукання, і злидні, і всяке нещастя.
А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,
То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,
Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, —
Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,
Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?”
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
“Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.
Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно
Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.
355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від’їхав,
І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю
Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.
З жалю за сином такою умерла вона жалібною
Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,
збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.
Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,
Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,
Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,
Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.
356. Дружина Лаерта — Антіклея (див. XI. 85).
365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,
А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,
Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,
Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,
Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала
370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.
Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні
Благословляють мене у справі, якою займаюсь.
З неї-бо їм я і п’ю, ще й людей достойних частую.
Від господині ж нічого привітного вже не почути
375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш
З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило
Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,
Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою
Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце”.
380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
“Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,
Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.
Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,
Чи зруйнували напасники широковуличне місто,
385] Де проживав твій батько з шановною матір’ю разом,
Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,
А вороги тебе раптом на свій корабель захопили
І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа”.
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
388. “…в дім цього мужа” — тобто в дім Лаерта.
390] “Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,
Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся
Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,
Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого
Спати лягать завчасу, — ще довгий нам сон надокучить.
395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,
Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку
Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.
Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем
І один одному згадувать в дружній розмові печальні
400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха
Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.
Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.
Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,
Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.
Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.
На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.
Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,
Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.
А як постаріє в їхній країні людське покоління,
403-404. Сирія, Ортігія — міфічні острови.
410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить —
Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.
Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.
Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько
Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.
415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,
І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.
В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:
415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.
420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них
Ложем із нею й коханням з’єднався. А легко звести цим
Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.
Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,
І показала на батьківський дім вона високоверхий.
425] “Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.
Я — Арібанта дочка, що в великих купався достатках.
Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,
В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,
Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа”.
430] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з’єднався:
“Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,
Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий
Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі”.
Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:
435] “Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли
З клятвою — цілу й здорову мене довезти аж додому”.
Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.
Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,
Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:
440] “Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших
Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись
Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого
З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними
Путами зв’яже мене, та й вам приготує загибель.
445] В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.
А як наповните свій корабель ви усяким припасом,
Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,
Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,
Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:
450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.
Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.
На корабель я його приведу, і стократну ціну ви
Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши”.
З цими словами вернулась вона у дім мого батька.
455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, —
Різних товарів багато в місткий корабель закупили.
А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,
Вісника зразу ж послали до жінки — про це їй сказати.
Вельми хитрющий прийшов чолов’яга у дім мого батька,
460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.
Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях
Те розглядали намисто, в руках його важили власних
І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.
Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.
465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.
В передпокої знайшла на столах вона кубки, — недавно
Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;
Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.
Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,
470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.
Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.
Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,
Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.
Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,
475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.
Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.
А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,
Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, —
Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,
480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим
Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.
Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, —
Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.
Так і оцю я країну побачив своїми очима”.
485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:
“Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно
Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.
Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив
Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив
490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив
Вдосталь, — живеться у нього тобі непогано. А я от
Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!”
Так між собою вони провадили стиха розмову.
Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,
495] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші
Товариші Телемаха дійшли й відв’язали вітрила,
Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.
Кинули котву камінну, причали міцні закріпили
І повиходили всі на берег шумливого моря,
500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:
“Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,
Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,
505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.
Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру
Учту з печенею вам і солодким вином улаштую”.
В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:
“Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого
510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?
Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?”
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати
В нашу оселю, — гостинності нам не бракує. А зараз
515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі
Ти не побачиш, — не часто з світлиці униз вона сходить
До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.
Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, —
Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, —
520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.
Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше
Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.
Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,
Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу”.
525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч
Яструб, провісник швидкий Аполлонів, — тримаючи в кігтях,
Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху
Пір’я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.
Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.
526. “Яструб, провісник швидкий Аполлонів…” — Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.
530] Взявши за руку його й на ім’я називаючи, мовить:
“Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.
Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.
Роду, що владним більше від вашого був би, немає
В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші”.
535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!
Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато
Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим”.
І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:
540] “Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше
З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.
Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,
Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся”.
В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:
545] “Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,
Я піклуватимусь ним, — гостинності нам не бракує”.
Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія
Товаришам з ним іти і причали усі відв’язати.
До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.
550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,
Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям
Із-під помосту. Гребці ж відв’язали причали, зштовхнули
З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.
Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.
555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки
Він не дійшов до подвір’я, де безліч свиней ночувало
Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.
