Раніше, восени ми купували квитки на літо,
Пристрасно чекали півроку.
Як серцю ж було спокійно і тихо,
Сварились лише на погоду.
А тепер я боюся казати за завтра
І не помічаю, яка пора року.
Я дУшу і розум вміщаю в коробки,
Використовувати разом не можу.
І одне розʼїдає мене із нутра.
Не можу відповісти я сповна:
Це життя – подарунок Отця
Чи продукт штампування копій.
Автор: Катя Антоненко
Також читайте вірш Катерини Антоненко – Здається
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів» за посиланням
