Мамо, а я так і не народжусь.
В нас попала ворожа ракета.
І я тобі так і не посміхнусь.
А ти ж хотіла назвать мене Свєта.
Матусю, а я так хотіла жити…
Не зможу я вдихнуть повітря.
Я знаю, що будеш мене любити…
Але так і не побачу світла.
Матусю, я не потягну до тебе рук.
Не будеш міняти підгузники.
Але… я вдячна їм, що без мук
Вони затягнули вузлики.
Автор: Марія Павлова
Читайте наступний вірш – Горе матері
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Для тих, хто бажає опублікувати власні вірші на нашому сайті — читайте як це зробити в розділі «Публікація віршів»
