Не відволодати душі —
біль груди переріс.
Єдине: хочеш — задушись
чи — головою вниз.
Один! Один! Як є — один,
один — на цілий світ!!!
І усамітнених годин
цей опівнічний лід.
Як сонце посмерку пече!
Як приском обдає!
І так повільно час тече,
і так — життя твоє.
Ой жаль стоїть по всіх кутках,
ой фіолетний жаль,
і трясця садить гопака,
і вурдиться печаль.
Вже не знайтись межи поразк,
хоч сто мене — в мені,
коли у грудях — сто відраз
і кожна з них — до днів,
котрі прожив, припавши ниць
до болю. Ридма — ріс
(так хмара плаче — горілиць
і так — чумацький віз).
Сни самознищення і сни,
де тільки самолють.
Смертельно-хорі кажани
об архітрави б’ють.
Затята, проклята, мовчить
відьомська довга ніч.
Лишень під ранок прокричить
пітьмою п’яний сич,
несповна розуму.
Читайте також вірш – З гіркотою
