— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось
і постукав у двері.
Я прокинувся. Вітер розчинив вікно.
Зеленіло й
добрішало небо. А над усім містом величезний
рояль грав…
І зрозумів я — настав Великдень.
Антистрофа
Я ніколи не покохаю жінку, котрій
бракує
слуху.
Молюсь не самому Духу — та й не
Матерії.
До речі: соціалізми без музики
ніякими гарматами
не встановити.
Наступний вірш Павла Тичини – Лю
