Зустріч Гектора з Андромахою
1] Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.
2] Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа
3] В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих
4] В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.
4. Ксант — інша назва ріки Скамандру. Взагалі Ксант (жовтий) зустрічається у Гомера в різних значеннях: це і ім’я одного троянського воїна, і така кличка в одного з Ахіллесових коней, і Гекторового коня; так називається, крім Скамандра, ще одна річка, що протікає в Лікії (див. рядок 172 цієї пісні).
5] Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,
6] Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,
7] Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян
8] Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.
9] Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, —
10] Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло
11] Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.
6. “…обрадував світлом…” — подав надію на добре закінчення розпочатої справи, — надію на перемогу.
12] А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,
13] Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,
14] Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,
15] Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.
16] Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої
17] Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, —
18] Він і супутник його, на імення Калесій, погонич
19] Коней баских, — опинилися раптом вони під землею.
20] З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно
21] І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила
22] Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.
23] Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,
24] Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.
25] З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,
26] І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.
27] Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив
28] Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.
29] Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,
30] А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно
31] Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.
32] Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим
33] Аблера, сам же владика мужів Агамемнон — Елата,
34] Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією
35] Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,
36] Леїт догнав, Евріал же — Мелантія вбив переможно.
37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;
38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили
39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,
40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися
41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.
42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився
43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього
44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з’явивсь довготінним.
45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:
46] “Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.
47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах —
48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.
49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,
50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв”.
51] Так говорив він, і серце зм’якшив Менелаєві в грудях.
52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв
53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон
54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:
55] “О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно
56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися
57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої
58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,
59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні
60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!”
61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,
62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою
63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа
64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,
65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.
66] Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:
67] “О мої любі герої данаї, о слуги Арея!
68] Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич
69] Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.
70] Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно
71] На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих”.
72] Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.
73] Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,
74] До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;
75] Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив
76] Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:
76. Птаховіщун — ворожбит, який провіщав майбутнє, спостерігаючи за птахами, — за їхнім летом,-криками тощо (у римлян — авгур).
77] “Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить
78] Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі
79] В кожній потребі — чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.
80] Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,
81] Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати
82] Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.
83] А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,
84] Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,
85] Хоч і потомлені дуже, — та змушує нас необхідність.
86] Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,
87] Матері скажеш твоїй і моїй, — жінок поважніших
88] В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,
89] Засуви хай відімкне на дверях священного дому,
90] Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим
91] В домі здається її, яке їй самій найдорожче,
92] Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,
93] В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,
94] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
95] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
96] 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
97] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,
98] Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.
99] Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,
100] Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим
101] Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може”.
102] Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.
103] Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю
104] Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
105] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
106] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.
107] І подалися аргеї назад і різню припинили,
108] їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився
109] Хтось із богів до троян — так відважно вони обернулись.
110] Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:
111] “Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!
112] Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!
113] До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,
114] Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали
115] Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби”.
116] Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.
117] Ззаду по карку й по п’ятах краями його ударяла
118] Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.
119] Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом
120] Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.
121] Як, наступаючи, стали один проти одного близько,
122] Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:
123] “Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?
124] Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають
125] Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших
126] Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.
127] Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.
128] А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, —
129] Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.
130] Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі
131] Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.
132] Порозганяв-бо колись по священних узгір’ях Нісея
133] Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга
134] Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю
135] Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю
136] Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:
137] Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.
138] Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,
139] Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі
140] Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.
141] Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.
142] А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,
143] Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!”
130. Лікург — легендарний фракійський цар, що чинив опір встановленню культу Діоніса, бога винограду й вина, за що був жорстоко покараний.
144] Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:
145] “Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?
146] Наче те листя на дереві — людські усі покоління:
147] Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше —
148] Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.
149] Так і людські покоління — ці родяться, ті вже зникають.
150] А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий
151] Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.
152] В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.
153] Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.
154] Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,
155] Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.
156] Вроду і мужність богове принадну йому дарували.
157] Та проти нього недобре у серці своєму замислив
158] Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду
159] Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.
160] Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,
161] Потай в коханні з’єднатись. Але не схилила до того
162] Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,
163] Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:
152. Ефіра — найдавніша назва міста Корінфа.
153. Сізіф (Сісіф) — засновник Ефіри, син Еола, мав репутацію найхитрішого з людей. Про його хитрощі розповідається в багатьох міфах. Він ніби розголошував таємниці ^богів, заманював і грабував подорожніх. Коли Зевс викрав дочку річкового божка Асопа Егіну, Сізіф розповів про це батькові. Розгніваний Зевс наслав на Сізіфа смерть, але той хитрощами закував її в кайдани, і через це певний час, аж поки Арей не визволив Смерть із кайданів, ніхто на землі не вмирав. Дружині своїй Сізіф наказав не ховати його, коли він помре. Прибувши ж на той світ, тимчасово відпросився в Аїда на землю, — мовляв, хоче покарати свою жінку, але потім, всупереч обіцянці, ніяк не хотів повертатися, отож довелося посилати по нього Гермеса. Боги покарали його: відтоді він намагається підняти на гору величезну брилу, яка в останню мить виривається в нього з рук і знову скочується вниз. Звідси й вираз “сізіфова праця”, тобто марні зусилля.
164] “Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!
165] З ним у коханні з’єднатись хотів він мене приневолить”.
166] Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.
167] Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.
168] Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,
169] Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,
170] І на загибель його звелів показати їх тестю.
171] Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався
172] І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.
173] Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,
174] Дев’ять він днів частував його, дев’ять биків заколовши.
175] А як десята у небі заблисла Еос розоперста,
176] Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить
177] Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.
178] А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,
179] Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру
180] Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,
181] Спереду — лев, коза — посередині, ззаду — зміюка,
182] З лютістю полум’я з пащі страшенне вона видихала.
183] Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.
184] Другим завданням — в бою подолав солімів славетних.
185] Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.
186] Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.
187] А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:
188] Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм
189] В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.
190] Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.
191] Врешті збагнув володар, що той — божественного роду,
192] В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,
193] І наділив половиною почестей володаревих.
194] А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,
195] Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.
196] Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:
197] Старші — Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.
198] З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з’єднався,
199] І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.
200] Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним
201] І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,
202] Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.
203] В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра
204] В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.
205] Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.
206] Від Гіпполоха ж народжений я, — його я зву батьком.
207] Він мене в Трою послав і притому наказував пильно
208] Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,
209] Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших
210] Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.
211] От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий”.
168-169. Згадка про складені таблички з накресленими на них згубними, смертоносними позначками — єдине в “Іліаді” свідчення того, що авторові вже було відоме письмо. Свідчення, проте, досить невиразне.
205. “…убила дочку Артеміда…” — Якщо передчасно й раптово помирав чоловік, вважалося, що то від стріли Аполлона, якщо ж жінка — то від стріли Артеміди.
212] Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.
213] Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну
214] І вожаєві народів слово промовив привітне:
215] “Отже, з батьків іще давнім мені’ти доводишся гостем!
216] Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта
217] Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.
218] Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.
219] Дід мій Ойней — блискучий дав пояс йому пурпуровий,
220] Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,
221] В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.
222] Не пам’ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув
223] Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.
224] Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,
225] Ти ж у Лікії — мене, якщо гостем колись завітаю.
226] Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,
227] Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,
228] Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.
229] Досить ахеїв для тебе є тут, — побивай, кого зможеш.
230] Та поміняймося зброєю поміж собою, — хай знають
231] Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді”.
232] Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,
233] Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.
234] Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:
235] Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,
236] Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш — за дев’ять.
236. У часи, про які розповідається тут, гроші були ще незнані, торговельні стосунки мали обмінний характер; в пастуших племен головною обмінною вартістю була худоба, за одиницю обміну був віл.
237] Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.
238] Там позбігались до нього дружини і дочки троянські —
239] Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших
240] Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх
241] Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.
242] От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,
243] До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому
244] Йшло п’ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,
245] Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях
246] Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.
247] З другого боку подвір’я, навпроти, для дочок дванадцять
248] Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,
249] Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях
250] Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.
251] Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,
252] З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.
253] Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:
254] “Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?
255] Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні —
256] Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало
257] Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.
258] Та постривай — медового чашу вина принесу я,
259] Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним
260] Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.
261] Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,
262] Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився”.
255. “…ахеїв сини злоіменні…” — Мається на увазі звукова близькість етноніма “ахеї” з грецьким “ахос” — горе, страждання.
263] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
264] “Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,
265] Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.
266] Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками
267] Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,
268] В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.
269] Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,
270] Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.
271] Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим
272] В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,
273] І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,
274] В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,
275] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
276] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
277] І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
278] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.
279] То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.
280] Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче
281] Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась
282] Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама
283] Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!
284] От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,
285] Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!”
286] Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула
287] Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.
288] І до комори духмяної долу зійшла, де у схові
289] Вишиті гарно узорні лежали її покривала —
290] Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий
291] Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке
292] В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.
293] В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —
294] Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,
295] Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.
296] З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.
297] А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,
298] Широко двері для них Теано відчинила вродлива,
299] Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —
300] Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.
301] З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,
302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,
303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,
304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:
305] “Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,
306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він
307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.
308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,
309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку
310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам”.
311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.
312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.
313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,
314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих
315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.
316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір’я
317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.
318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він
319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому
320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.
321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,
322] Гарно обладнану, — щит,’і панцир, і луки дугасті.
323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа
324] І призначала челядницям різні роботи добірні.
325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:
326] “О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.
327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.
328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала
329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,
330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.
331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто”.
332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
333] “Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;
334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.
335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,
336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.
337] Але дружина мене намовила лагідним словом
338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді
339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.
340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,
341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром”.
342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.
343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:
344] “Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!
345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,
346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко
347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,
348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!
349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,
350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,
351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.
352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі
353] Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.
354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,
355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи
356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.
357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі
358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях”.
359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
360] “Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.
361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам
362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.
363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,
364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.
365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,
366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.
367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,
368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв”.
369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,
371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,
372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,
375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:
376] “Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.
377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?
378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —
379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки
380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади”.
381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:
382] “Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —
383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,
384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки
385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;
386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,
387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.
388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,
389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця”.
390] Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор
391] Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.
392] І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,
393] Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.
394] Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,
395] Посагом славна дочка Етіона, великого духом.
396] Жив Етіон під Плаком — горою, укритою лісом,
397] В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.
398] Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.
399] Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця
400] З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,
401] Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.
402] Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші —
403] Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.
404] Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,
405] А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,
406] Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:
407] “О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш
408] Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, — скоро
409] Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,
410] Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,
411] Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде
412] Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.
413] Далі — лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,
414] Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,
415] Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто —
416] Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,
417] Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,
418] Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,
419] Й пагорб насипав над ним, ще й в’язів над ним насадили
420] Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.
421] Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,
422] І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:
423] їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий
424] В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.
425] Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,
426] Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,
427] Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, —
428] В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.
429] Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене,
430] Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.
431] Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,
432] Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
433] Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше
434] Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.
435] Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв
436] Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,
437] Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.
403. Астіанакт — це ім’я означає “владар міста”.
438] Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,
439] Чи напутило їх власного духу палке поривання”.
440] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
441] “Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний
442] Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,
443] Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.
444] Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився
445] Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,
446] Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.
447] Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, —
448] День той настане колись, і Троя священна загине,
449] З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.
450] Але не так за троян бере мене жаль і турбота,
451] Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,
452] Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже
453] В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,
454] Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв
455] Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
456] Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,
457] Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї
458] Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.
459] Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:
457. Мессеїда — джерело чи криниця десь у Лаконії, Гіперея — у Фессалії.
460] “Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах
461] Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились”.
462] Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком
463] По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.
464] Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
465] Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!”
466] Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,
467] Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало
468] З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,
469] Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,
470] Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.
471] І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.
472] Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор
473] І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,
474] Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи
475] Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:
476] “Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе
477] Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,
478] Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,
479] Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:
480] “Цей куди кращий за батька!” Щоб він закривавлену зброю,
481] З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!”
482] Мовив це й любій дружині на руки маленького сина
483] Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,
484] Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,
485] Гладив рукою її й, на ім’я називаючи, мовив:
484. Чи не вперше в світовій літературі згадується славетний “сміх крізь сльози”.
486] “О бідолашна! Серця свого не роз’ятрюй журбою!
487] Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.
488] Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,
489] Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.
490] Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи —
491] Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй
492] Дбати про діло своє. А війна — чоловіча турбота,
493] Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо”.
494] Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор
495] Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,
496] Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,
497] І незабаром дійшла до затишного й людного дому
498] Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато
499] Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.
500] Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:
501] Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому
502] Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.
503] Не забарився так само й Паріс у високому домі
504] І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,
505] Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,
506] Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий
507] Зірветься з прив’язі, й мчить, і копитами креше рівнину,
508] В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,
509] Гордий собою. Тримає він високо голову, грива
510] З пліч розвівається буйно, він вроди с’оєї свідомий,
511] На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.
512] Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,
513] Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,
514] З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.
515] Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той
516] З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.
517] Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:
518] “Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!
519] Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!”
520] Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:
521] “О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,
522] В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.
523] Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене
524] Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори
525] Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.
526] Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить
527] Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним
528] Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,
529] Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв”.
