В тихім повітрячка чистого лескоті
Все мені поступ твій милий вчувається,
Білої хвильоньки в морському плескоті
Перс твоїх хвиля неначе здіймається.
В шелесті ніжнім гнучкої тополеньки
Мариться шепіт твій милий жвавісінький;
В цілому світі не знаю доленьки,
Крім тебе, друже коханий, однісінький!
Ти моє сонце, південне проміннячко,
Місяць сріблястий, зірко тихесенька;
Ти — моя радість і горе боліннячко,
Ранок мій ясний і нічка темнесенька.
Грудень, 1897 рік
Наступний вірш Михайла Коцюбинського – Вечір
