Чого вода каламутна —
Чи не хвиля збила?
Чого ж я смутна, невесела,
Чи не мати била?
Мене ж мати та й не била —
Самі сльози ллються:
Від милого людей нема,
Від нелюба шлються.
Де ти, милий? Подивися —
Яку терплю муку;
Прилинь, прилинь, моє серце, —
Беруть мою руку.
Швидше, милий, рятуй мене
Від лютої напасті:
Як з нелюбом мені жити,
То ліпше пропасти.
Наступний вірш Котляревського – Віють вітри, віють буйні
