Коли він звільнив п’ять метрів землі,
Сміявсь, як дитина, забувши жалі,
А півкілометра відбивши з бою,
Ще рану криваву поніс із собою.
А всеньку країну як вибив з неволі, —
Народ пригорнувся до нього в полі,
До автомата із чорним блиском,
Та він вже не чув — стояв обеліском.
Читайте далі вірш – Ранки солов’їні
