Знов я серце упокорив
І забув тяжку досаду;
Знов весна у серце хирне
Ллє здоров’є і одраду.
Знов увечорі і вранці
Зазираю в ті алеї,
Де чував я буркотаннє
Сизокрилої моєї.
Знов я на зеленій річці,
На мосту стою високім:
Може, йтиме чи проїде
І зирне ласкавим оком.
Знов у хвилях попід мостом
Щось мов плаче-нарікає.
Бідне серце розуміє,
Що та хвиля розмовляє.
Знов закоханий блукаю,
Де сумні грачі ночують
І пташки в кущах зелених
З дурня никлого кепкують.
Наступний вірш поета – Земляцтво
