Я иду все вперед и вперед,
Измеряя шагами и днями.
Дни и ночи иду напролёт,
Чтобы счастье потрогать руками.
Но зачем так идти далеко,
Разобраться ведь можно на месте,
Где душе и сердцу легко,
Там любовь и счастье вместе.
Свой огонь отыскала в себе,
Но иду я все так же быстро,
Я несу его всем по судьбе,
Кому пламя дарю, кому искру.
Нет у счастья предела и мер
И всегда все же хочется больше,
И найдя позитива резерв,
Удовольствие тянешь подольше.
Автор: Вероніка Попова
Читайте далі вірш Вероніки Попової – Шанс
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»
Бажаєш опублікувати свій вірш у нас на сайті — читай як це зробити в розділі «Публікація віршів»