Жага до життя – Дар’я Колмикова

І тільки тоді усвідомиш, як хочеться жити,
Коли до кінця лиш залишиться крок.
Тоді, як в пустелі захочеться пити.
І тільки, як зникне надії зв’язок.

Жалівся на смуток мені тої ночі,
В думках моїх привід. Журбота в очах.
Як тільки побачив я сльози дівочі,
Відчув я вину на охайних руках.

А дівчина тая, що бачила війни,
Журилась. Від щастя ковтнула води.
Без розуму був я, як дригнулись стіни.
Не дім це. Пустеля. Біг ворог сюди.

Автор: Дар’я Колмикова