Як жити хочеться! Несказанно, безмірно…
Не надивився я ні на зелену землю,
Ні на далекі сині небеса.
Я не наслухався ні шуму рік широких,
Ні шелесту лісів дремучих, темних,
Ні голосу пташок, що вихваляють світ.
Я все життя горів на огнищі людському,
Я все життя неначе був розп’ятий
За злочин чийсь на вічному хресті.
Я все життя збирався тільку жити,
Дивитись, слухати і пити
Нектар із келиха краси…
1919 рік
Наступний вірш Олександра Олеся – Дух наш пречистий, дух наш народний…
