П’єро – Владислав

Божеволію по волі Божій.
Не то від істин, не то від тебе,
Загубився я в словах порожніх
Та очей, повних чужих надій, як схоже.

Десь між прийняттям і тривогою,
Нависла над головами, прозора вуаль.
Почуття як люди, наділені долею,
Які глибоко в собі, мовчки топлять печаль.

Я ж стану кісткою в горлі.
Що всім поперек стала, і ніяк не пройде.
Душі темні провулки, їхнє містичне амбре:
Ума палата, Могила, тримай моє резюме.